Аристотель починає з визначення блага, під яким він має на увазі те, “до чого всі прагнуть”. Незважаючи на відмінність благ (здоров’я, багатство або перемога), проте існує найвище благо – благо держави.
Вище благо – це безумовна мета, до якої зрештою прагнуть усі люди, хоч би які конкретні цілі вони переслідували і хоч би до яких конкретних благ вони прагнули.
Аристотель є засновником вчення про “золоту середину”. Чеснота – це вміння і бажання знаходити середину між двома крайнощами: недоліком (endeia) якоїсь якості та її надлишком (hyperbole).
Першим її досліджував Арістотель, який визначив щастя як “діяльність душі в повноті чесноти” (Нікомахова етика). Чеснота визначалася як те, що веде до щастя.