Полліанна – дівчинка, якій дуже і дуже пощастило з батьком. Свого часу він навчив її однієї чарівної гри – “гри в радість”.
Річ у тім, що Полліанна, головна героїня роману, попри труднощі, вміла радіти! З її конопатого личка ніколи не сходила яскрава промениста усмішка. Дівчинка весь час “грала в радість”. Грати в неї навчив її тато: коли Полліанна була маленькою, вона дуже хотіла ляльку.
Заборону Поллі згадувати про батька-священика дівчинка сприйняла як турботу про себе – так вона швидше змиритися з його смертю. Дівчинку не засмучували навіть найсуворіші покарання. Такого незнищенного оптимізму її навчила “гра в радість”, яку вигадав батько-священик і яка стала для дівчинки життєво необхідною.