Наприкінці XIX століття в теорії ефіру виникли непереборні труднощі, які змусили фізиків відмовитися від поняття ефіру і визнати електромагнітне поле самодостатнім фізичним об’єктом, що не потребує додаткового носія. Абсолютна система відліку була скасована спеціальною теорією відносності.
aither – “повітря над хмарами”) – у давньогрецькій філософії (в Анаксагора, Емпедокла, піфагорійців, Платона, Арістотеля, стоїків) – найтонша першоречовина; у Платона й Арістотеля – також “п’ятий елемент” (“квінтесенція”), що за рангом є першим, заповнюючи небесний простір над Місяцем; у стоїків – тонка речовина (у Платона і Арістотеля), що за рангу є першим, заповнюючи небесний простір над Місяцем; у стоїків – тонке …
Спочатку в давньогрецькій міфології термін “ефір” позначав верхній, особливо тонкий, прозорий і променистий шар повітря. Платон вважав, що Бог створив світ з ефіру. Аристотель додав до чотирьох стихій (води, землі, вогню і повітря) найтоншу п’яту стихію, п’ятий елемент – ефір .
Світовий ефір – особливе всепроникне середовище, що заповнює весь простір. Інерціальна система відліку (ІСО), що спочиває відносно ефіру, – це абсолютна (переважна) система відліку, в якій закони електродинаміки найпростіші за формою.