Люди заражалися один від одного і від померлих, яких часто не було кому прибирати з вулиць. Тоді глава лондонської префектури наказав звозити померлих на цвинтарі та рити для них глибокі ями не менше двох метрів. З такої глибини інфекцію не вимиють дощі і буде велика ймовірність, що вона залишиться там назавжди.
Ця традиція бере свій початок у 1655 році, коли вся Англія була спустошена бубонною чумою. У ці жахливі роки люди побоювалися поширення інфекції, і глава Лондона видав спеціальний указ, як треба чинити з тілами померлих людей, щоб уникнути поширення заражень та інфекцій.
У ці жахливі роки люди побоювалися поширення інфекції, і мер Лондона видав спеціальний указ, який регламентував, як треба чинити з тілами. померлих людей, щоб уникнути поширення заражень та інфекцій. Саме тоді було вирішено закопувати могили на глибину 6 футів (2 метри).
Дехто це пов'язує безпосередньо з церковними звичаями. Землю для поховань у християнстві освячують, причому «освячуються» лише її верхні три метра. Тому прагнення поховати покійника саме на такій глибині пов'язане або з історичною звичкою, або з релігійними поглядами.