ROYALTY CONSULTING AGENCY
ГЛАВНАЯ    |     НОВОСТИ    |     ЗАКОН    |     БЕЛЫЙ  и  ЧЕРНЫЙ СПИСОК     |     КОНТАКТЫ    |     ПРАКТИКА и АНАЛИТИКА
01.02.2013
Музичному ринку потрібна «маленька революція». Інтервью з Олегом Долинським

Тоді як усі б’ють на сполох, що в Україні занепадає книжковий ринок, ніхто не міг би подумати, що те саме відбувається і з ринком музичним. Адже на телебаченні — безліч музичних шоу, всі розшукують великі й маленькі таланти; радіостанції, на відміну від книгарень, не банкрутують, а музиканти продовжують давати концерти і записувати хіти. Але як тільки всі ці блискітки відкидаєш, картинка різко змінюється. За словами директора компанії COMP Music Олега Долинського, із кожним роком ситуація погіршується. І рiч не лише у піратстві. Змінювати ставлення до музичного продукту потрібно і виконавцям, і слухачам, і владі, яка поки що не лише не підтримує, а й перешкоджає розвитку української музики.

Вороги заробітку музикантів

— Ситуація на музичному ринку погіршується в усьому світі. Але якщо говорити про українських музикантів, то тут справи зовсім погані, — каже Олег Долинський. — У кожній країні слухачі, які люблять музику, діляться на дві частини. Одні ставляться до голосу як до музичного інструменту й готові слухати пісні різними мовами, вони навіть віддають перевагу пісням незрозумілою мовою — тоді текст не відволікає від власне музики. Друга ж частина — навпаки, дуже хоче розуміти зміст пісень. В Україні, гадаю, більше слухачів, які хочуть розуміти текст. За рахунок цього для українських виконавців начебто є широка аудиторія і немає потужної конкуренції з боку Мадонни, Rolling Stones, Muse... Але, на жаль, ця ніша зайнята російською музикою, з якою нашим виконавцям доводиться конкурувати.

Друга проблема — можливості отримання прибутків. Щоби розвиватися, український музикант має записувати нові пісні, знімати кліпи — а це великі витрати. І ці гроші мають повертатися. Це може відбуватися кількома шляхами. За рахунок продажу пісні через інтернет. Проте через піратство, купу російських сайтів і найбільший наш сайт ex.ua артисти практично не мають доходів від такого шляху розповсюдження свого продукту. Друга можливість — ринґтони і ринґбектони. Люди вже вміють установлювати рингтони самотужки (це зазвичай піратська музика). І тільки ринґбектони лишилися сервісом мобільних операторів і приносять гроші артистам. Пісня звучить на радіо, в ресторанах, магазинах — це публічне використання музики з комерційною метою, тому за це музикантові теж мають надходити кошти. Утім на сьогодні ці кошти сплачують тільки приблизно 10 % учасників ринку. Існують організації з колективного управління правами, які мають збирати і розподіляти гроші. В Україні ця система протягом останніх семи років створювалася, були організації, яким довіряла більшість учасників ринку, які збирали гроші і чесно їх розподіляли. На жаль, із приходом уряду Азарова й міністра освіти Табачника відбулися зміни в Департаменті інтелектуальної власності: нове керівництво, нові організації, створені комерційними структурами, які не мають вiдношення до музичного бізнесу, — вони збирають гроші для себе, а держструктури їх підтримують... Ну, і, звісно, за такої доступності музики в інтернеті маємо колосальний занепад продажів компакт–дисків.

— Коли розпочався цей спад?

— Із кризою 2008 року. Тоді багато компаній зникли з ринку. Ситуація погіршується... Якби не безкоштовна музика в інтернеті, ситуація із продажем фізичних носіїв була би не такою печальною. Ринок помирає, наклад 500–1000 дисків для наших виконавців нині вважається успішним.

— Чи складно вмовити вас видати диск якогось виконавця?

— Дуже складно. За останні півтора року я підписав лише кілька контрактів. Найкращий із них — із гуртом OT VINTA.

— Інтернет для української музики є загрозою, чи ви бачите і переваги?

— Музика оточує нас усюди, нині зросло її «споживання» у світі. Вірю, що в майбутньому всі ці потоки музики монетизуватимуться. Це стосується й інтернету.

«Держава не виконує своїх обов’язків»

— Вам вдається стежити за піратським поширенням вашої музики в мережі?

— Так, ми надсилаємо вимоги і заборони на веб–сайти, намагаємося привчити телеканали платити за використання музики в телепрограмах. Це стосується також тих, хто займається танцями, показами мод — це все комерційне використання музики, і ми роз’яснюємо їм це. Цікавий приклад: один із порушників, від якого ми отримали компенсацію, — церква Сандея Аделаджі, яка у своїх релігійних програмах використовувала музику Queen.

— Юристи сходяться на тому, що авторське законодавство в Україні якісне, а митцям бракує правової освіти, щоби захищати свої права. І держава тут ні до чого.

— Держава в більшості випадків не відповідає за порушення авторських прав, але у неї теж є свої обов’язки. У травні цього року рішенням виконуючого обов’язки директора Державної служби інтелектуальної власності була позбавлена статусу уповноваженої організація, яка збирала кошти за публічне використання музики. Досі триває ця каламутна ситуація, коли кожен намагається зібрати гроші, які потім не доходять до тих, хто створює музику. Нині низка рекординґових компаній готує позов проти держави через те, що півроку порушується право артистів та виробників фонограм на отримання справедливої винагороди за свою творчу діяльність. Якщо власники прав справді відстежили, що їхні права порушуються, держава мала би якось реагувати на їхні звернення. А таких звернень до українського уряду за останній рік було чимало.

«Найбільш перспективним є поєднання року з українськими традиціями»

— Негативні тенденції, про які ви говорите, якось позначилися на якості музики?

— Так, бо артисти все менше зацікавлені у виданні альбомів. Вони воліють раз на півроку зробити одну пісню, зняти один кліп, з їхньою допомогою підтримувати популярність і заробляти гроші на концертах. Диски сьогодні цікаві лише як промо–матеріал. Хоча «стара гвардія» продовжує їх видавати. Нещодавно ми видали перший диск Kozak System — прекрасно хлопці працюють. Мені дуже подобається, коли рок або популярна музика поєднуються з українською традицією. Як на мене, цей напрям найперспективніший. Ми готові розвивати його й надалі. Ми пишаємося тим, що видавали Руслану, сестер Тельнюк, Росаву, ManSound, «Гайдамаків», «Воанергес», «Юркеш». Радий, що ми працюємо з Вадимом Краснооким.

— Чи вдається продавати українську музику за кордон?

— Такі виконавці, як Руслана, Mad Heads XL, «Гайдамаки», відомі за кордоном. Закордонні клуби, на відміну від наших, чесно платять кошти за використання їхньої музики. Низка їхніх альбомів видана за кордоном.

— За кордоном українська музика цікавить передовсім діаспору?

— Можливо, я помиляюся, але українська традиція «для чого платити, якщо можна скачати безкоштовно» прижилася і в нашій діаспорі, тому в Європі, Америці, Канаді дієвішими є живі концерти. Музика з українським обличчям може приносити гроші артистам, тому що нею цікавляться не лише українці. Ось тільки, щоб потрапити на світовий ринок, українському артистові потрібно зняти із себе корону і їхати в тур клубами з мізерними гонорарами, дешевими готелями і власним бусиком. «Гайдамаки» були готові до цього. Ті ж, хто виставляє всім свої суперрайдери, мають розуміти, що великого інтересу до них за кордоном не буде.

«Музика без промоції не може дійти до слухача»

— Чого вам сьогодні бракує на музичному ринку України?

— На жаль, у нас немає ніші для так званої неформатної музики. В Україні досить добре розвинута популярна музика, бо є засоби для її просування на ринку. Але ми не маємо, скажімо, свого каналу Mezzo, який би пропагував класичну і джазову музику. Підписавши кілька договорів із джазовими музикантами, нічого хорошого для них зробити я не можу, хіба що пропонувати їхні диски нашим закордонним партнерам. Але там їх ніхто не знає, бо сьогодні музика артиста дійти без промоції до свого слухача не може. Радіостанції і канали, які намагаються ротувати джаз і класику, мають дуже низькі рейтинги. Та ж сама ситуація і з виконавцями, які грають арт–рок. Де вони візьмуть кошти для зйомок кліпів і дорогого запису? Тому я би дуже хотів, щоби у нашій країні з’явилася можливість просування неформатної музики. На жаль, багато з того, що ми приносимо радіостанціям, їхні керівники називають неформатом. Шкода, що якісна музика не доходить до слухача, а отже, на якомусь етапі помирає...

— За таких умов чи можуть в Україні з’являтися нові «зірки» рівня тих же «Гайдамаків»?

— Нашій музиці бракує маленької революції. Повинна змінитися політика держави, і не лише в царині дотримання авторських прав. Має бути ще й державна підтримка для окремих неформатних напрямів мистецтва: організація фестивалів, надання приміщень для концертів і репетицій. Мають також виникнути економічні умови для того, щоби радіостанції і телеканали, які готові доносити неформатну музику, могли стати комерційними проектами. Сьогодні ж навіть ті радіостанції, які спеціалізуються на джазовій музиці, віддають перевагу джазовій попсі.

НОСТАЛЬГІЯ

Вініл для гурманів

— Знаю, що серед товарів вашої компанії чи не найбільшим попитом сьогодні користуються вінілові платівки. З чим пов’язаний інтерес до них?

— На вінілі купують музику передовсім колекціонери, а отже, це не одноденна музика. Лідерами продажів у нас є The Beatles, Pink Floyd, Led Zeppelin. Їхня музика цікава старшому поколінню. Окрім того, для вінілових платівок застосовується ціла теорія про теплий аналоговий звук — без цифрових обробок. Можливо, в Україні теж скоро видаватимемо невеличкі наклади платівок наших виконавців, які мають уже слухачів з історією, хоча в Україні потужностей для цього немає.

КОМЕНТАР

Дмитро Шуров, музикант, піаніст, цього року видав дебютний сольний альбом «Простые вещи» (Lavina Music):

— Музиканти видають альбоми, коли їхні пісні складаються у певний месидж, який вони хочуть донести до людей. Альбом — це не випадковий набір пісень, це витвір мистецтва. І з творчої точки зору це завжди буде цікаво і музикантам, і слухачам. А ось з економічної точки зору видавати альбоми вже кілька років неприбутково, оскільки вони потрібні лише найвідданішій частині аудиторії артиста, а вона ніколи не може бути масовою. Масовий слухач віддає перевагу скачуванню синґлів, які нині в ротації, і не заморочується із приводу якихось там меседжів.

Боюся, наш музичний ринок в найближчі роки буде таким само пласким і однонаправленим, оскільки нині він зосереджений на миттєвих прибутках. Я поки що не бачу сенсу в тому, щоби боротися з піратськими копіями своїх пісень у мережі, тому що в нашій країні авторське право — це найнижча ланка в ланцюгу. Вже багато років Україна наскрізь піратська і тіньова, тому буде дуже непросто щось у цій ситуації змінити.

ДОВІДКА «УМ»

Рекординґова компанія COMP Music працює на українському ринку майже 20 років і представляє в Україні 2 із 4 світові музичні компанії Warner Music Group та EMI. В каталогах цих компаній представлені такі світові зірки, як Марія Каллас, Madonna, Linkin Park, The Beatles, Led Zeppelin, Pink Floyd, Queen, Robbie Williams, Depeche Mode, Kylie Minogue, Muse, Katy Perry та ін. В Україні співпрацюють із Русланою, Євгенією Власовою, Mad Heads XL, «Горгішелі», сестрами Тельнюк, Росавою, «Талітою Кум», «Гайдамаками», «Козак System», «Астартою» та ін.

Источник: Україна Молода

ВИДЕО

Репортаж ICTV о выплате роялти
Репортаж ICTV о выплате роялти

ЧТО БЫВАЕТ, С ТЕМИ КТО НЕ ПЛАТИТ ЗА МУЗЫКУ
Можно ли эффективно бороться с "пиратством" и нарушениями авторских прав?

ЧТО БЫВАЕТ, С ТЕМИ КТО НЕ ПЛАТИТ ЗА МУЗЫКУ
Роялти за музыку в кафе и Интернет

ЧТО БЫВАЕТ, С ТЕМИ КТО НЕ ПЛАТИТ ЗА МУЗЫКУ
Что бывает, с теми кто не платит за музыку


Однажды в 1997 году известный харьковский музыковед С.А. Коротков

МЕДИА ПАРТНЕРЫ